Парубок ще дужче притиснув до себе Килину, притулився своєю щокою до її щоки й обидвоє вони мрійно дивилися на ясний місяць, що плив безхмарним небом, і прислухалися до соловейка, що розливався у вишневому садочку.
— Чи ти кохаєш мене, Килино? — спитав, нарешті, парубок і важко, важко зідхнув.
— Кохаю, любий, кохаю, ще й як кохаю! А ти мене, Грицю кохаєш?
— Кохаю, ще як кохаю, Килино! А ти за мене підеш, Килино?
Дівчина замислилася важко-важко й тихо-тихо вимовила:
— Якже я за тебе, Грицю, піду, коли ти голий і босий, у латаній свитині, хата без стріхи, а в хліву тільки цуценя скиглить. Та батько мій, гладкий мирошник нізащо не видасть за тебе — і мене замордує й не життя мені з тобою.
— То щож його робити?! — розпачливо крикнув хлопець і вдарив шапкою об землю.
