— Слухай но, Грицю, доки ти не позбудешся злиднів, доки ти не заживеш стільки добра, щоб ми могли безтурботно жити й кохати одне одного, доти не буду я тобі за дружину. Оченята свої ясні виплачу, проте… не буду!
Соловейко співав. Ясний місяць тихо котився.
І підскочив тут парубок з росяної трави й вдарив себе в могутні груди.
— Ет, і піду ж я світ-за-очі, шукати щастя-долі своєї на світі! Не повернуся сюди, аж поки срібла-золота не наберу стільки, щоб узяти тебе до себе. А не повернуся, — знай, що загинув десь далеко в чужім степу і ворон повибирав мені очі.
І озирнувшись востаннє на Килину, схопив парубок палицю в руки й пішов парубок світ-за-очі…
Нехай читач не стежить далі за парубком, що пішов світ-за-очі. Це не цікаво. Бо все це романтика. І все це для людей, в яких очі на мокрому місці.
А ось на селі точиться тепер клясова боротьба. І Гриць не ходить уже світ-за-очі шукати собі щастя-долі. Тобто, він шукає собі долі, але в самому ж таки селі й в чужому степу він не хоче загинути. І шлюб у Гриця чудний, суто клясовий, бо Гриць уже член КНС.
Так ось як сватається Гриць.
Вибачте, що ми одразу з романтичного стилю переходимо на надто звичайний.
