Отже:
Коли Трохим Ягідка почув на куткових зборах своє прізвище в числі тих, кого мали розкуркулити й майно взяти на облік, то він сказав сам до себе:
— Чорта лисого візьмете в мене на облік!
І він поспіхом почав шукати чоловіка своїй доньці Килині.
Килина — гарна дівчина, хоч і гладка трошки. Губи немов бджолами покусані, а оченята маленькі та далеко розставлені, як родзинки на пасці. Та до того ще трошки придуркувата.
Прийшли свати від Омелька Горобця, сина заможного батька; він давно вже залицявся до Калини й на ярмарку її навіть ситром та морозивом частував.
— Омелько казав, що бере твою Килину по любови, без посагу, в чому стоїть, бо дуже закоханий, значить, кажуть свати.
— Як то без посагу? — обурився Ягідка. Щоб я свою ясочку та без посагу віддав? Чи ви збожеволіли? Та взагалі Омелько не пара моїй Килині…
— Як не пара? — образилися свати й підвелися з-за столу. — Як то не пара, коли ти ще з його покійним батьком орендував у пана по 80 десятин землі й обидвох вас мали за перших багатіїв на селі?
— Не пара, — вперто повторив Трохим. — І говорити тут нема чого.
Пішли свати. Потім приходили свати від середняка Миколи Труша. Цих куркуль прийняв трошки ввічливіше.
