— Грицю, — зарепетував куркуль, — все, все візьми. І борошно, і жито, і засівне насіння, і віялку, і молотарку, і троє коней, ну все, все чисто.
А сам в собі думає: „чорта лисого візьмете в мене на облік“!
— Як? Назавжди? — спитав обережно Гриць.
— Та… бери покищо, користуйся всім бідняцькими своїми мозолями. А там, там побачимо. Та ти не думай, ти бери. А там і мене візьмеш до себе. Або ні — ще краще, зовсім до мене переходь і хату мою тобі віддаю.
— У прийми, значить? — питає Гриць.
— Ні, не в прийми. Ти ж хазяїном тут будеш. А я тобі допомагатиму, як досвідчений господар. Усім же кажи, що це твоє майно.
— Добре, — каже Грицько й ще чудніше всміхається. — Добре, то коли так, показуй мені придане. Все показуй, щоб я знав на що йду й що за Килиною беру.
— Ходім, голубе мій, ходім, все покажу. Навіть отой хліб, що на горищі в мене схований, все покажу.
Надів Трохим шапку, взяв ключі від клуні і вийшли вони обидва у двір.
— Ну, лічи — каже Трохим: — троє коней і один, якого я відвів до Ананіва в кума переховати — раз.
— Раз! — каже Грицько й пальця загинає.
— Дві корови — два.
— Два! — загинає пальці Грицько.
