pi-ку“, і при цьому вважають за потрібне так ляскати себе по боках крилами, немов хочуть когось запевнити, що ось-ось вони злетять угору, у невідому височінь.
Отже, надійшла телеграма про будила і до одного глухого українського села.
І зібралися сільські півні на мітинг у хліві — обговорити своє становище. Курок же не пустили на мітинг, бо півні, як відомо, великі ретрогради, — недурно французькі ура-патріоти за емблему своєї батьківщини мають славнозвісного гальського півня.
На голову цього мітингу обрано старого голяндського півня, чорного, як сажа, з гребінцем, що його давно од'їли суперники на сімейно-побутовому фронті.
— Громадяни! — каже голова зібрання, — що ж це таке виходить? Це замах на нашу волю, на нашу довічну ролю в селянському господарстві. Згадайте но, як було досі. Згадайте, яку велику вагу ми мали для селянина.
— Ми будили його вдосвіта. Ми правили йому за годинник. Навіть більше, ми правили йому за барометр. Це ви самі добре знаєте. Бува, оце селянинові треба удосвіта виїхати в поле орати, або сіяти. І ось, тільки но заблищить ранкова роса, ми починаємо:
— Ку-ку-рі-ку!
