Усі були такі стурбовані, що ніхто навіть не зважив на те, що курка слово взяла на півнячому мітингу та ще поза чергою, не в порядку запису.
— Навіщо ж ми тепер потрібні? — спивав якийсь молодий півень, — нас тепер, значить туди…
А кінь зауважив:
— Еге ж туди… Поруч із сільрадою є невеличкий будиночок, а на ньому вивіска, а на вивісці…
— „Кооптах“!.. — з жахом закричали півні.
Було сумно.
Коняка філософічно всміхалася.
Коняка, особливо, коли вона стара й коли в неї замість хвоста общипане попівське кропило, а у вусі стирчить солома — завжди філософічно всміхається, але на цей раз ця селянська коняка не зважила на одне.
Рівно о 12 годині дня старий кохінхін, стрибнувши на шкільний паркан, ляснув крилами й хотів уже востаннє перед рішучою капітуляцією, перед будилом проспівати свою коротку нескладну та хрипку арію; аж тут крізь одчинені вікна школи до його вуха долетіло щось таке, що він на хвилину забув у собі тенора італійської опери і радісно наставив вуха.
У школі були збори піонерів і на зборах читали соціялістичний договір, що його склала
