Вірші потрібні на те, щоб люди, яким вперто не дається проза, не зробилися безробітними…
От як я, завдяки короткозорості, назавжди врятувався від сентиментів. Колись було короткозорість допомагала врятуватися від військової служби, — ну, а за наших часів вона іноді дає зовсім інший ефект.
Було це в одному великому місті на півдні України. На Дніпрі це місто стоїть. Там і Дніпро, і заводи, і бульвар центром міста проходить, завширшки з добрий майдан. Прекрасний бульвар, — отож, він мене трохи було й не згубив, тому я його й згадую. На цьому бульварі я вперше… Ну, та гаразд!
Я кохав.
Що таке кохати? Ну, от скажімо, приходить мій сусіда, газетний репортер, щовечора додому, розгортає пакунок з тривіяльними помаранчами (я за перегородкою живу й все чую), дає помаранча своїй молодій жінці, і я чую, як він її паскудно — цмок у підборіддя:
— Ах, ти ж моє курчатко!
Хіба так кохають? От я кохав. Рука завжди на серці; пульс завжди мацаю, очі на лоб лізли! Обгортки від цукерків, що вона їх їла, з пішоходів підбирав і ховав у шухляді. Порожні флякони від її пахощів на смітнику відшукував. Та що тут говорити — парасольку її одного разу вкрав! Що за гамір та ґвалт був — страшно й пригадати! Вона плакала й кричала, що всіх у буцигарню посадить (я з нею в одній кватирі жив)!
