55
які пізніше стали відомі всьому В. З. Що це дійсно так, видко з того, що в надрукованій частині наведеного документу говориться про вислання війська, воєвод і кн. Трубецького й згадується про Старий Бихів. У своєму універсалі до чужих держав Виговський ще згадує про обмеження числа війська на 40.000, про воєвод, яких цар висилає до Ніжена, Переяслава, Білої Церкви, та про присягу цареві[1]. В наказі стольникові Апухтіну, висланому до Виговського 1 травня 1658 р. також згадується про деякі пункти, яких як раз бракує в опублікованій частині статейного списка Матвєєва. „Да гетману ж говорить: какъ былъ у него ц. в-ва полковникъ и голова стрѣлецкій Артамонъ Матвѣевъ и говорилъ ему гетьману, что указалъ вел. г-рь быти въ Черкасскихъ городѣхъ: въ Черниговѣ, Переяславѣ, Нѣжинѣ, Корсуни, Бѣлой Церкви, Прилукахъ своимъ, ц. в-ва воєводам, съ ратными людьми для того, чтобы тѣ люди на оборону Черкасскихъ городовъ были всегда готовы… и тѣмъ бы ратнымъ людямъ давать хлѣбъ, что сбирается въ Черкасскихъ городѣхъ… и тѣхъ поборовъ въ ц. в-ва казну ничего не имывано…“[2].
Наведені документи, в звязку з статейним списком Матвєєва та універсалом Виговського до чужих держав, дають можливість установити зміст „царських пунктів“, присланих із послом Матвєєвим. Вони як раз торкалися тих питань внутрішньої автономії, про які було вже згадано, а саме: доходів, виплати платні військові, розміщення московських воєвод із військовими залогами, втручання воєвод у судові справи, відібрання Старого Бихова, що „піддався“ Хмельницькому, та ин. Оголошені зараз же після смерти Б. Хмельницького „пункти“ викликали велике обурення серед старшини й козацтва, яке вбачало в цьому замах на Українську державу, на її права й вольності, стверджені договором 1654 р. Виговський негайно ж використав „пункти“ для аґітації на Лівобережжі, де и той час почала відзначатися тенденція покори Москві. Внаслідок його заходів „царські пункти“ стали відомі всюди на Україні й всюди викликали незадоволення, підготовивши ґрунт для наступних подій. У жовтні 1657 р. Виговський скликав Ґенеральну Раду в Корсуні, на якій поставив питання про вимоги московського царя, зафіксовані в „пунктах“, та, заявивши, що він „у неволі не хоче бути“, зрікся гетьманства[3]. Старшина й Рада повернули булаву Виговському та просили прийняти гетьманський уряд, обіцяючи йому підтрим цілого війська в боротьбі за давні права й вольності України[4]. Однодушний підтрим, що його дістав Виговський від Корсунської Ради, дав йому змогу провести великої ваги міжнародні акти: скласти договір миру з Туреччиною й Кримом та ратифікувати договір із королем шведським[5].
Внаслідок катеґоричної постанови Корсунської Ради щодо „пунктів“, московський уряд визнав доцільним відмовитися від цього, першого, проєкту нового договору, навіть заперечив самий факт його вислання до
