Нам можуть сказати, — дозвольте, мова тут мовиться за азіятський ренесанс, а не за пролетарське мистецтво. Ні, іменно за пролетарське мистецтво.
Щоб не було жодних сумнівів і непорозумінь, конче мусимо встановити тотожність цих поняттів. Кажучи за мистецтво переходового періоду, Хвильовий запитує: «Чому саме зветься воно пролетарським? А тому, — відповідає він, — що «нині головну ролю бере на себе пролетаріят, який і творить свою художність. Тому й пролетарське». (Там-же. ст. 32).
Отже, — каже далі він, — в час цих передишок» і буде творитись мистецтво переходового періоду, що його ми називаємо пролетарським». (Там-же, ст. 33).
І нарешті закінчує так: «азіятський ренесанс — це кульмінаційна точка епохи переходового періоду». (Стор. 44).
Таким чином, мистецтво переходового періоду — пролетарське, а азіятський ренесанс, — мистецтво переходової епохи, ergo: азіятський ренесанс-пролетарське мистецтво. Та і в багатьох місцях своєї книжки автор уживає цих термінів паралельно, хоча і в инших контекстах. Сумнівів, що до цього не може бути ніяких.
За теорією Хвильового на початку виходить так, що пролетарське мистецтво, чи инакше — азіятський ренесанс є «нечуваний розквіт мистецтва в таких народів, як Китай, Індія і т. п.», (ст. 33), але що перший період ренесансу почнеться з України і потім перекинеться у всі частини світу (ст. 37), що ренесанс «під дальній гул барикадних боїв, спалахне багряно-голубим п’ятикутником над темною європейською ніччю» (ст. 32), що Европа чекає цього мистецтва (ст. 63) і що, словом, азіятський ренесанс - пролетарське мистецтво є «свет с Востока».
Так виходить на початку. Але в остаточній фор-
