щением чего то, как бы стоящего вже времени, претендующего на значение вечности, величавой неизменности?» (Гаузенштейн).
Очевидно, що й це не потрібне пролетаріятові, як один з компонентів його мистецтва. Тим паче, що наша епоха індустріалізації висунула нові будівельні матеріяли: бетон, залізо, шкло. Технічні закони, закони виробничо-соціяльної доцільности їх не мають рішуче нічого спільного з законами техніки матеріялу грецької архитектури й скульптури часів феодалізму, а також і Поліклета. І тут і там діаметрально-протилежні соціяльні підходи до матеріялу, инші виробничо-технічні принципи та естетичні норми.
Доба античного мистецтва історично закінчена й пережита. Відродитись вона не може ні в чому.
На захист грецького мистецтва можуть висунути убійчий аргумент: ставлення до нього Маркса.
Цього пункту обминути не можна.
Як Маркс оцінює грецьке мистецтво в цілому і зокрема його значіння для нашого часу?
Ми змушені подати вичерпуючу цитату з Маркса, щоб справа стала зовсім ясною.
«Греческое искусство предполагает греческую мифологию, т. е. природу и общественные формы, уже получившие безсознательную художественную обработку народной фантазии. Это ее материал. Но не любая мифология и не любая бессознательная художественная обработка природы. (Здесь под нею понимается все предметное, следовательно (также) общество. Египетская мифология не могла бы стать почвой и материнским лоном греческого искусства. Однако, во всяком случае, это (должна) быть мифология Следовательно, такое общественное развитие, которое исключает всякое мифологическое отношение к природе. всякое мифологизирование природы, которое тре-
