с 150 года копировать греческие произведения (В. Лазарев: «Освальд Шпенглер и его взгляды на искусство», ст. 115, Москва, 1922 г.).
Нас зараз не цікавлять думки Шпенглера про те, яким шляхом виродження піде европейське буржуазне мистецтво. Підкреслюємо лише його думку про наслідувальний характер римського мистецтва Та проте, це загально відомий факт. Із аналізи римського мистецтва ми, побіжно, в цьому ще раз переконаємось.
За яке римське мистецтво може бути мова, коли його висувають на щабель норми і зразка, що мусимо їх брати, як складову частину пролетарського мистецтва? Очевидно — за мистецтво найвищого розквіту доби Октавіяна-Августа, що її називають золотим віком».
Яка соціяльна природа цього «золотого віку»? Де ті соціяльно-економічні й культурні передумови, що від них можна було-б перекинути місток від доби диктатури пролетаріяту до монархичної епохи Августа? Не можна-ж забувати при цьому елементарної тези маркоівської науки про те, що впливи якої небудь художньої епохи на другу, пізнішу, — можливі лише при умові більшої чи меншої аналогії між ними в соціяльно-економічній структурі, в світогляді, психології, філософії, моральних і правових нормах, або бодай хоч в одному ряді з цих категорій *)[1].
Історія світового мистецтва й літератури дає на це чимало прикладів. Згадаймо хоч ренесанс, що так
——————
- ↑ *) Див. Плеханова: „Французская драматическая литература и французская живопись XVIII с точки зрения соціології: його-ж: „История русской общественной мысли, т III; Е. Фукс: „Естественная история искусств“; Бухарин: „Теорія історичного матеріялізму“ ст. 207-224. третє видання; Фріче: „Очерки по истории искусств“; П С. Коган: „Очерки по истории западно-европ. лит., т. 1“ і багато инших авторов марксистов.
