кругов общества», це-б-то земельної римської аристократії і втілила в собі, природно, її світогляд, настрої й чуття, — то невже-ж ці чуття й настрої близькі нашій сучасності, пролетаріятові? Коментарії тут зайві.
Підемо далі.
Плеяда римських поетів (Віргілій, Горацій, Люцій Варій Руф і почасти на початку літературної кар’єри, Овідій, зазнавали дружньої опіки Мецената, Августового друга, людини впливової і дуже освіченої. Як свідчить проф. Малейн: «Меценат очень ценил выдающихся представителей римской литературы, как Виргилия и Горация, осыпая их подарками, давал им темы, искусно, направляя их деятельность на служение принципу единовластия и его целям». (Підкреслення моє Я. С.) (Золотой век» римской литературы, ст. 10).
Почасти через подарунки, а головним чином по силі своєї класової природи, римські поети не могли не виспівувати монархії Августа, «вітаючи її, як еру вселюдського щастя».
їхня класова точка погляду, їх аристократична психологія земельних власників. звісно, инакше і не могла приймати і освітлювати соціяльні явища, тільки, як в рямцях монархичної ідеї.
Так, напр., після «Буколік» (пастушечі ідилічно-алегорічні вірші), майже скопійованих з буколік грецького поета Теокрита і «Георгик» — поеми про хліборобство, — Віргілій написав величню поему «Енеїду» (до речи, також у великій мірі скопійованої з Одисеї та Іліяди) — маючи на меті виспівати звитяги Августа і славу його роду. Цитований нами А. Малейн розповідає, що Август ніби-то одмовився од того, щоб його в поемі вихваляв Віргілій, як вояку, не заперечуючи проти другої частини теми — вихвалювання його роду. ,«Поэма, — за словами А. Малейна, — имела отчасти
