целью доказать прано его (Августа. Я. С.) на верховную власть, как потомка царского рода» («Золотой век», ст. 31).
Про Віргілія можна сказати словами його епітафії, ніби-то ним самим написаної:
Я співав пасовиська, ниви, вождів.
Творчість Віргілія не дає ніяких підстав вбачати в ній потрібного джерела для пролетарського мистецтва. Його пастушечі ідилії, трактат про хліборобство, хвала принаді сільського життя й праці, звісно, з точки погляду власника мастка, а не раба його, героїчні перипетії й пригоди мітичних героїв, богів, оди на честь Августа й Мецената, — все це навряд чи викличе у пролетаріята високі почуття й думи. Що найбільше, — можна поставитись до творчости цього видатного римського поета з холодним історизмом дослідника музейних документів про ту епоху, що колись буяла, мавши гаряче серце, а тепер зотліла на попіл.
Але може иншу відповідь дадуть нам: Горацій, Тибул, Овідій?
Кожний з них, — при нагоді і без нагоди, — посилають улесливі оди імператорові, його родичам й друзям, вихваляють бенкети, пишуть гімни на урочисті ювілейні свята, на всі лади вихваляють принаду жіночого кохання
Правда, Горацій, напр., залишив багато філософичних і ліричних віршів, позначених великою майстерністю форми. Ними багато письменників і митців часів Ренесансу, а також — XVII і XVIII ст. ст. захоплювались, перекладали їх і наслідували. Але змістом. ідейним комплексом творчість Горація не переважала і не виходила за межі світогляду римської аристократії. Шанував він тільки думку вибраних читачів і того аристократичного оточення, серед якого він сам зріс і обертався. (Гораций — каже проф. Малейн: «ненавидел непосвя-
