Сторінка:Як Михась ходив до неба по діямант (Скрентон, 1917).djvu/24

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


то свистав то весело співав. Ледви коло полудня пристанув, сїв на дереві, що єго вивернув грім і смачно заїдав хлїб і мясо від розбійників. Покріпивши ся, поспішив дальше.

Сонце вже заходило і настав вечер, а наш хлопець дійшов до глубокої і довгої яруги. Лїс в тім місци був дуже густий; земля нерівна, гориста і повна недоступних скал. В одній з них побачив він викопану печеру, оброслу зеленим хмельом і повоєм. Перед печерою стояв дубовий хрест, під котрим молив ся сивий, як молоко старець. Наш хлопець догадував ся, що ту мешкає сей пустинник, за яким він шукав. І утїшив ся дуже, що щасливо зайшов до него, бо був переконаний, що в него спевностию дістане пораду на нужду і нещастє і з тим помічним лїкарством поверне повний щастя домів… Ой не знав бідняга Михась, що се не конець єще єго великим клопотам і подорожам.

Зблизивши ся до старця, поздоровив єго словами: “Бог з тобою добрий старче!“ — “І з тобою також“ — відповів підносячись старець. Був то вже згорблений дідусь, що мав вже перешло двіста лїт. Єго лице було