Сторінка:Як Михась ходив до неба по діямант (Скрентон, 1917).djvu/25

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


погідне і приємне, я з очий била така лагідність і ласкавість, що кождий, хто лиш єго побачив, полюбив єго. Длятого також і розбійники не робили єму нїчого злого, але противно, дуже єго бояли ся і поважали, яко чоловіка святого бо творив чуда. Одїж на нїм була довга і проста, подібна до мішка, оперезена ремінним поясом, а на шиї звисали хрестики і медалики. А довга біла, борода спадає яж до землї. Коли старець побачив Михася, казав єму сїсти на камяній лавочцї і оповісти, що за недоля єго сюда привела. Бідний хлопчина майже з плачем оповідав докладно і правдиво, а коли вже скінчив, упав на колїна перед святим старцем і благав єго такими словами: “До тебе приходжу, божий старче і благаю тебе, абись видумав якусь добру пораду на наше горе. В коротцї вимре цїле село з голоду, коли не скажеш, що маємо робити. Ти є мудрий, отже найдеш раду на се нещастє, яке я тобі розказав. О, вислухай моєї просьби, а ми за то будемо тебе дуже любити і Господа Бога хвалити, щоб тебе приняв ще за житя до Свого Царства!…

Сивий як голуб старець задумав ся над такою бесїдою молодого хлопця, а по хвилї