Сторінка:Як Михась ходив до неба по діямант (Скрентон, 1917).djvu/46

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

тами і кричали: “Підеш з відси. Єще не доріс, а вже не хоче старшим зробити дороги. Забирай ся звідси, бо не вернеш живий до хати!“

Михась тряс ся зі страху, але з дороги не уступав ся. Нїби то цофав ся назад, але в тій самій хвили з подвійною силою пхав ся вперід. В тім годинник вибив три чверти на дванайцяту. Хлопець настрашив ся. Єще чверть години, єще пятнайцять мінут, єще пятнайцять отченашів, а отворять ся ворота до раю. “Гей, милий Боже, чи пустиш Михася до неба?“

Страшна блїдість покривала лице бідного мельника, то знова червоність з тревоги очікуваня і дивного страху. Поглянув на величезний годинник, що показував на небі години і єще більше задрожав, бо до півночи бракувало єще десять мінут. Чув як за воротами раю хтось переходив скорими кроками і голосно говорив. То святий Петро сварив на слугу, що заподїв десь ключі. Але в коротцї старий Апостол знайшов, а Михась чув, як вложив ключ до дїрки, щоби на час отворити браму. Єще пять мінут, а мельник не міг вже віддихати, молотом било ся єго серце, а зимний піт річкою спливав