вони вступали ся, а на їх місце приходили Москалї. Всїх людей такого міста Москалї вирізували, не щадячи нї старцїв, нї жінок, нї дїтей-немовлят. Саме місто вони рабували й пускали з димом. „Ви — казали Москалї — сякі-такі сини, ви зрадили цареви, приймаючи у себе Ляхів, чи козаків, що проти царя!“ Також Поляки вирізували всїх людей в містї, в котрім були Москалї.
Ще гірше було, як козацтво по обох боках Днїпра захотїло скинути з себе і московське і польське ярмо. Тодї гибло козацтво і від московського і від польського оружя. Міста й села вирізували і Москалї і Поляки. В додатку, як не Москалї, то Поляки, а як не Поляки, то Москалї брали собі до помочи то Татар, то Калмиків. І сї вирізували наш народ і сотками-тисячами гнали бранцїв на кримський торг.
Москалї й Поляки мали свій власний спосіб на козацьких провідників. Вони їх просто мордували. Як який значний козак видав ся був Москві небезпечним, то Москалї, буцїм-то караючи його „за зраду“, мордували його або вивозили далеко поза Україну, найчастїйше на Сибір. Сим робом вони замордували полковників Золотаренка й Сомка, вивезли кількох гетьманів, а між ними навіть славного Дорошенка! Поляки розстріляли буцїм-то „за зраду“ преславного полковника Богуна, гетьмана Виговського й багато инших.
По кількох роках такої страшної війни — не війни, а різнї, спричиненої Москалями через те, що Московщина подїлила Україну між себе й Польщу, правобережна Україна перемінила ся в пустиню. На Правобережі вигибло до ноги не тільки все козацтво, але вигиб увесь народ, тільки недобитки перенесли ся на Лївобереже. Міста й села на Правобережі щезли. На Лївобережі й на Запорожу лишило ся ще троха козацтва, але воно було сильно перебите.
На Лївобережі, чи, як тодї казали, на Гетьманщинї, Москва винищувала козацтво найріжнїйшими способами. Умова України з царем була така, що на Українї мало стояти тільки українське козацьке військо; московське військо могло стояти на Українї лише тодї, коли який ворог напав би на Україну, а Москва йшла помагати нашому козацтву бити ворога. Москва робила отже так, що буцїм-то Україна
