Шило. — (Дивиться й дме в цибух) — Сопе! Щось харчить? (Дме ще дужче).
Шпонька. — (На бік.) — От дме! Й не лусне!
Шило. — (Вибиває люльку об чобіт.) — А може б перше голубочки? Чи не розбилася — (Виймає пляшку, любує.) — Ні, ціла. Ех добра, ця старочка-вистоялочка, аж губи злипаються… А ну, моя голубочко, моя втіхо, заговори мені лихо! — (Наливає чарку й дивиться на світ.) — А! аж червона; а душить, мов тягне душу на пораду…
Шпонька — (стиха повертає голову до пляшки й одвертає раптом). — Щоб тебе за живіт потягло!
Степан — (висовує голову з під рядна). — А маттері його чорт, смашна мабудь! (Спльовує).
Шило — (підносить чарку). Ну, чарочка, чепурушечка, пє Сидорова душечка. (Киває на Шпоньку). — Нехай-же нашому ворогові ікнеться, як собака з тину урветься…
Шпонька. — Нехай тобі, ироде!
Шило — (пє й ставить на стіл чарку). — Кха!.. Добра! Мов у животі полоскотала… Сказано, голубочка!
Шпонька. — (Позирає й одвертається) — Розносився біс з настоялкою! Аж нутро верне… просто пропаду!
Шило. — Хто пє, той хвалить, а хто не пє, того давить…
Шпонька. — Куди мені од цього розбишаки дітись! Нападом лізе. (Хоче знов надіти чо-