Сторінка:Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка.djvu/21

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

біт, але він не налазить). — А тут тобі чобіт не налазить, хоч розірви!

Шило. — От, тепер би й сметанки; тільки по першій не закусюють. (Наливає). — А по другій пилоб і ледащо, аби було за що! (Піднімає чарку). — Ну, хай же наші дворяне будуть тверезі, не пяні, а нам сіромам, аби заснути дома…

Шпонька. — Ну, хтож його видержить таку муку?

Шило. — Справедлива животкова, як масло. (Ставить на стіл).

Степан. — (Спльовує). — А, чисто кишки витягне; хоч би рушав далі, а то чого доброго цілу ніч тут прочоломкається з чаркою, то моя справа вийде на кепське…

Голос Андрія — (з надвору). — Геть од наших коней далі.

Голос Гаврила. — Тю! А ти не підходь до наших санок!

Андрій. — Та вони тільки курям на сідало.

Шило — (сміється в голос).

Шпонька — (бє кулаком об стіл). Ну, хутір продам, всього збудусь, а засужу вас обох розбішак, в кайдани замкну!

Шило — (свистить). — Фю! Фю!…

 
ВИХІД XII.
 
Тіж і Гаврило.
 

Гаврило — (вбігає). — Там, пане, той розбішака розламав чисто наші санки.

Шпонька — (схоплюється). — Бий його моєю рукою!

Гаврило. — Та ще, каже, підете пішки, бо звикли.