Сторінка:Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка.djvu/22

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

Шпонька — (визвіряється). — А, це по приказу душогубця цього робиться таке безчестя моєму званню? — (Хапає сокиру.) — Бери оцю сокиру, рубай їхні санки.

Шило — (встає). — А ну, спробуй; то я цибухом цим так тебе вріжу, що й твій дурний пан не одліпить…

Шпонька. — Рубай санки, рубай його!

Гаврило. — Ой, Господи! — (Злякався й труситься).

Степан — (підводиться з печі). — От, попався в баталію!

Шило — (заміряється). — Тікай, щеня, поки не зацідив по голові!

Шпонька — (хапається за цибух). — Бий його, рубай його!

Гаврило. — Ой, ґвалт! — (Тікає.)

Шило — (повернувшись). — А, так ти, так? З тобою по чеськи, а ти бачу по-песьки… Геть!..

Шпонька — (злякавшись). — Не пущу, не пущу! Ой, убє!

Шило — (грізно). — Пусти ж, а то такого духопелу дам!

Шпонька. — Не пущу! Ой, рятуйте!

Степан — (з печі) — Рятуйте!

(Тягаються з цибухом по хаті, Шпонька ближче дверей).

Шило. — Пусти ж! — (Вириває цибуха, Шпонька одлітає до дверий, а Шило до печі й, розмахнувши цибухом, прямо урізав Степана по лобі.)

Степан. — Ой убив, убив! — (Зривається і прямо під ноги Шпоньці, той упав).

Шило. — Злодій, злодій! Держи! — (Степан виривається, та до дверей, за ним Шило;