в двері увіходить наймичка з мискою сиру, а за нею хозяйка з мискою сметани. Степан прожогом збиває наймичку з ніг; та летить з мискою й пада; Степан у двері, вибиває у хозяйки сметану всю собі на голову; Шило за ним. Ґвалт; усі кричать: „Ой розбійники! Лови! Хапай! Злодій!“)
Пріська. — Ой, лишечко! Ой матінко! Що ж це таке?
Шпонька — (підводить голову) — Чи я живий, чи я мертвий?
Пріська. — Ох, не знаю, паночку, не знаю…
Шпонька — (мацає себе). — Чи я вже на тім світі? Га?? — (Підводиться.)
Пріська. — Не знаю, не знаю! — (Тікає прожогом.)
Шпонька — (схоплюється). — Ні, здається, живий ще? Слава тобі, Боже! Господи, помяни царя Давида і всю кротість його! (Озирається по хаті.) На смерть перелякали. (Труситься.) — Треба буде переполох виливати… Хоч би чарочку горілки, а то пропаду, їй Богу пропаду! (Зобачив на столі чарку.) Чи ба! Ось і вона! І повна, дале-бі повна! (Підходить і придивляється.) — А справді на колір добра — червонувата: певне шахраном підкрашена? (Нюхає.) — Ні, не чуть; а чимсь добрим одгонить… (Спльовує й одходить приспівуючи: „Пресучая та журба“) — Тьху! Як кортить, мов перед смертію… наче коти в животі скребуть! Надало ж з оттим чортом полаятись! Оце б будькались, та будька-
