Сторінка:Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка.djvu/27

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

Шпонька — (сміється). — Хе, хе, хе! Та ну! То, тоді не я, а вона справді вимерзла… — (Пє) — Кхе! а! мов світ піднявся! — (Одламує собі шматок ковбаси).

Шило — (наливає), — І я радий! — (Пє) — А ну давай лишень і зубам роботу. — (Одшматовує ціле кільце ковбаси) — А то так мене аж жур було обгорнув…

Шпонька — І мені так було смутно!

Шило — А що? Чоловік на одній нозі не ходить, а на двох… — (Наливає).

Шпонька — (бере). — Еге, еге! Оце ти мене серденько, як із труни звів — (випиває і цілує Шила).

Шило — (наливає). — А що, пане Йване, Бог любить Тройцю. — (Пє).

Шпонька — (пє). — А так, так, голубчику — (Наливає знову) — А хата на чотирьох вуглах ставиться.

Шило — На чотирьох, іменно! (Пє).

Шпонька — (пяний). — Спасибі, голубчику… — (Цілує його) — Ти такий добрий, а я… свиня…

Шило. — Нехай воно… цур йому! Знаєш що? Бери й Стрілку собі, нехай вона у тебе…

Шпонька. — Ох, братіку, як же ти без хортів зостанешся? Ох, свиня я, свиня я, свиня…

Шило. — Не вбивайся бо…

Шпонька — (починає плакать).

Шило. — Не надривай себе!

Шпонька — (хлипа). — Сирота я, ні брата, ні матері. Один ти тільки в мене й був, та й того зобидив!

Шило. — Бог з ним, годі.

Шпонька. — і для чого Бог сотворив того зайця?