Потап. — Нате ж, та й мені лишіть половину.
Степан. — Тобі меншу, бо ти молодший…
Потап. — Добра правда!
Степан. — (пє нахильцем). — Спасибі! Не бійся, лишив і тобі.
Потап — (дивиться). — Не дуже багато!
Горпина — (вбігає) — От і паляниця, а борщ зараз витягну з печі.
Степан. — Та тут, господиньо, ми без вас позлодійкували трошки.
Горпина — (висипає борщ) — О! Як?..
Потап. — Поназливали недопитків чарки на дві, та й пожили!
Горпина. — То й добре!
Степан. — Так не сердитеся, ясна кралечко?
Горпина. — Ні! Сідайте ж, та закусіть, чим Бог послав.
Потап — Од такого діла не цураються. — (Всі сідають, їдять, Горпина сіла шити. Кілька хвилин мовчать, а далі — покволом).
Горпина. З города?
Потап. — Еге ж…
Горпина. — Ащо?..
Потап. — Борошно…
Горпина. — По чім?..
Степан. — Три з шагом…
Горпина. — А мій по чотирі…
Степан. Добре. — (Їдять).
Горпина. — А свинина як?
Потап. — Не дуже.
Горпина. — Пилипівка?
Степан. Еге-ж — (Встають, хрестяться й кланяються).
Потап. — Ну, спасибі вам!
