ські большевики сиділи тихо, уважаючи його роботу мабуть за свою. Але як тільки в листопаді 1918 р. українська революція повалила реакційний режим Скоропадського, відновила Українську Народню Республику і установила владу Директорії У. Н. Р., тоді зараз московська большевицька влада виступила з другим воєнним походом проти України. Мета цього походу була та сама, що й першого. І тепер Москва удавала, що нібито війну провадить не вона, а буцім якісь українські совіти.
Українська влада звернулася з протестом проти цього походу і запитала московську владу, як це вона без виповідження війни нагло посилає своє військо проти України. Перебіг телєґрафічної розмови, що відбувалася між представником уряду У. Н. Р. Чехівським і комісарем закордонних Справ у Москві Чичериним передає Антонов так:
„31 грудня представник першого уряду Директорії Чехівський, запитав Москву по радіо, чим викликаний наступ радянського війська на Україну? Товаріщ Чичерин на цей запит відповів, що наступає не військо російської радянської армії, а українське військо, бо на Україні вирує повстання, викликане контрреволюційними заходами Директорії“. — „3, 4 та 9 січня нові радіо-телєґрами Чехівського в Москву: на Україні нападають „Латиші та Китайці“, їхніми руками Москва має намір захопити Україну, щоб її ограбувати і запровадити в ній такий лад, який бажаний російському урядові…“ …Народній Комісаріят Закордонних Справ відповідав на ці радіо-телєґрами Директорії 5, 6 та 10 січня. У ноті з 5 січня НКЗС вказував на невідповідність з дійсністю відомостей, що їх подала Директорія. „Ніякого війська радянської Росії на території України нема“, „воєнні дії провадяться між військом Директорії та військом українського радянського уряду…“32.
Так лукаво, по фарисейськи, говорила московська влада на зверх, щоби баламутити світ і несвідомих українських людей. А рівночасно таємно зараз у листопаді 1918 р., як тільки побідила українська революція, стягано на україн-
