есерів на Полтавщині. Коли Бочковський на запитання відповів українською мовою, „Хлор“ на нього закричав:
— „Предлагаю говорить со мною по… интернациональному“.
— „Я вмію говорити анґлійською, німецькою, французькою, польською та російською мовою — відповів Бочковський — але не знаю, яку з них ви вважаєте за інтернаціональну…“
Мабуть такий же „наївний інтернаціоналіст“, подає Лапчинський, за кілька тижнів після того розстріляв т. Бочковського в Києві лише тому, що в нього був червоний квиток члена Центральної Ради, складений українською мовою…“31.А хтож це розстрілював українських соціялістів? Вистарчить навести характеристику команданта армії, яка ці розстріли переводила, Муравйова. Про цього Муравйова пише пізніший большевицький консуль у Львові Лапчинський таке:
„За царату — каже Лапчинський — він не мав жадних стосунків з революційним рухом. Навіть більше, кажуть, що він був великим патріотом та монархістом. Коли на початку цього століття почали орґанізувати так званих “потєшних”, цебто мілітаристично-монархістичні загони зі шкільної молоді, Муравйов був одним із перших орґанізаторів цього руху…“ (Лапчинський Г. „Боротьба за Київ“).
Так то відбувся перший воєнний похід большевицької Москви проти України (грудень 1917 — березень 1918). Українська Народня Республика остаточно при помочі центральних держав таки вигнала московські війська з України. Але незабаром прийшов переворот українських панів на спілку з московськими панами і німецькими ґенералами проти Української Народньої Республики. При помочі німецького війська усунено Українську Центральну Раду, а на її місце проголошено реакційну владу »гетьмана« ґенерала Скоропадського. Скоропадський поволі заводив на Україні назад владу московської буржуазії і шляхти. Доки панував Скоропадський, доти й москов-
