В записках Антонова знаходимо опис робітничого спротиву на залізницях:
Майже кожного дня — каже комісар Антонов — невловима рука творила пакости самому рухові (на залізниці) — заганяла в далекі, глухі кутики ваґони з набоями і патронами, робила зудари („карамболі“) цілих транспортів і т. д. Памятаю випадок, коли проти мого ваґона на сусідних шинах застрягло на пару днів кілька ваґонів з ручними ґранатами і набоями, а в ночі під ті ваґони хтось кинув зпоза паркану ґранату, яка на наше щастя не трісла. Випадок зі злобним зударом на стації Сіль нашого ешалона з артилєрією не був одиноким… Запізнювання стали звичайним явищем, як і відправлювання замісць одних ваґонів других з цілком іншого рода тягарем…“46
Цікаве свідоцтво про відношення робітничих і салдатських совітів на Україні до московського большевицького наїзду дає большевицький командант Муравйов у своїм звіті до Антонова про Полтаву:
„Щодо становища місцевого совіта, то воно надзвичайне непевне. Салдатська секція і причаливші до неї правим крилом члени совіта винесли резолюцію, якою не признають Харківської Ради (Комісарів). Совіт забарикадувався, окруживши себе артилєрією і кулеметами 47.
Як бачимо, то совіт робітників виставляв проти буцім своїх московських освободителів — гармати. Так саме вороже до большевиків було становище робітничих і салдатських совітів у Києві:
„В Києві було положення найменше пригоже для (влади московських) совітів… Навіть совіт салдатських депутатів був настроєний проти большевиків і піддержував (Українську Центральну) Раду .48
Пізніше пробувала большевицька влада набирати військові відділи також з українського селянства. Але ці відділи зовсім не були настроєні
