Повстало наше селянство й під керуванням своїх провідників Центр. Повстанського Комітету завзято бється й виганяє грабителів зі своїх рідних сел, міст та цілої України…
Битись нам, повстанцям, приходиться на два фронти проти комуністів і проти буржуазії, яка йде на нас з Деникіном… Бореться селянство й українське робітництво, що повстали за одно, за вільну і незалежну Українську Республіку, де би панував сам працюючий нарід…“**Найбільш яскраву характеристику політичного становища на Україні 1919 року дає статистика робітничих і селянських повстань проти опанування України совітськими московськими військами. Цю статистику подає Х. Раковський. З тих статистичних даних бачимо, що на Україні тільки з 1-го квітня до 1-го травня відбулося 93 повстання, а з 1-го червня до 19-го червня 207 повстань50.
Було це гідною відповіддю місцевого українського трудового населення на прихід чужих сил та завоювання ними України.
Так висвітлюється перед нами мета й способи московського походу на Україну з його наслідками.
Разом з тим подані нами матеріяли вказують на дійсне обличча того, хто сьогодні намагається переконати світ в своїх протиінтервенційних засадах і стремліннях, хто виступає речником »світового миру« і в тойже час систематично, в найжорстокіший спосіб винищує трудове населення підбитої силою зброї України, як каже Д. Гуменна, оповідаючи про виникнення одного з Радгоспів (»Червоного Перекопу«):
На пройденому його шляху лишають ся тільки жахливі картини цілих селищ; здавалось пройшла тим краєм якась згубна війна, набоями поваляла села, ґазами отруйними винищила людей. Так мертво визирає краєвид (Д. Гуменна: „Кампанія“)
А письменник Ґео Шкорупій представляє Україну в своїм творі „Жанна батальонерка“ ось так:
