Зміни мовчки пройшли повз і подались далі протилежним напрямком.
Коли обидві зміни відійшли одна від одної приблизно на 10 метрів, саме тоді це й сталося. Стіни навколо них затрусилися. Спочатку слабко, ледве помітно, немов би невидима велетенська рука пробувала зрушити несміливо й непевно гірські маси з їхнього споконвічного місця. Потім затрусилося дужче, звідусіль покотилося вугілля. Тут і там відривалися малі камінці й шматки вугілля і з тихим шумом падали на землю, а порох, що скрізь лежав на кантах і виступах, посипався й закрутився хмарою. Зразу після того розітнувся оглушливий удар грому з найближчої штольні. Він вибухнув, як звільнена від кайданів сила природи. З шаленою люттю кинувся він на стіни і відскочив назад, погнав далі, протягом секунди досягнувши навіть найдальшої штольні, і сповнив її своим вибухом, кинувся на роги, виступи, підпорки, риштування, гудів, лютував і вив. Він немов би проклинав свою долю за те, що породила його у вічний пітьмі, не давши йому змоги вирватися назверх, щоб штурмувати небо або розбуркати дрімливий світ. Він розбудив міцну луну, що сотнями голосів відповідала йому і перетворювалась повільно на стогін і зойк, що одночасно звідусіль звучали.
Тиша, що раптом настала, вплинула на почуття людей, як крик жаху. Вони прислухалися до неї, витягти шиї, немов скорчені від першого незрозумілого жаху перед небезпекою, що розмірів її вони ще не могли збагнути.
Обидві зміни, що тільки но пройшли одна повз одну, зупинилися. У тих, що поверталися додому, миттю зникли сон і втома. Напруженими й боязкими поглядами дивились вони на поворіт, що лежав 20 метрів далі. Звідти вибухнув удар, що своєю хвилею поглинув усе. Отже, за цим поворотом щось трапилося. Чи був це вибух, що, може, запалив копальню? Вони хотіли думати, пробували вмовляти один одного, що це
