„Так, я ще не від'їжджаю“
„Я й собі вирішив теж залишитись тут. Центр подій, очевидно, перенісся сюди, я хочу зблизька придивлятися до розвитку їх. Завтра неділя. Маєте ви щось проти того, щоб піти зі мною до церкви послухати проповідь? Поміж проповідниками Троїцької церкви є один чудовий промовець“.
Барон не здивувався з цього запитання, бо чув про щиру побожність старого юриста. Він сам тепер ходив до церкви, лише цікавлячись мистецтвом, але саме тепер у ньому прокинулось багато дитячих спогадів. Сердешно подякувавши старому, він обіцяв піти з ним до церкви. Він робив це з тим більшою охотою, бо його фантазія вже цікавилась новою проблемою: вплив церкви на людську психіку, — що, на його погляд, було тепер безумовно потрібне.
Залишившись сам, барон зараз же поринув у свої думки: він пробував дійти певного висновку про те, що творилося навколо нього, і перечитав для цього пильно кілька газет. Але результат не відповідав ані його бажанню працювати, ані його сподіванням. В плутанині заперечливих повідомлень і поглядів він не міг піймати провідної думки. Він підвівся, як уже не раз траплялося останнього дня, з певним почуттям, ніби земля під ним була ненадійна. Він рухався поміж перешкод і пасток, і, очевидно, чистісінький випадок, що він досі не спотикнувся. Найгірше ж було те, що його становище йому самому здавалося нетверде й непевне.
Сповнений невдоволення й переслідуваний поганими снами, барон ворочався цілу ніч і зустрінув ранок із щирим бажанням піти до церкви. В цьому для нього полягало щось незвичайне, що вабило барона, і він сам себе вмовляв, що те, до чого він звертався, шукаючи, можливо, було таке старе, що його знову можна назвати новим, і якраз тому мало все або принаймні, частину того, що вимагав час.
