двадцять будинок, він почув окремі вигуки „Ура!“. Але неподалеку звідти стояли два поліцаї, і їхня присутність припинила спроби. А проте той, кого вітали, робив усе, щоб припинити овації. Барон зупинився й подививсь назад. На горішніх ступенях монументальних східців він побачив чоловіка й відразу ж упізнав народньного трибуна, що його портрет так часто подавалося в газетах. Він сам один раз, бувши в столиці, ходив слухати цього промовця.
Він виразно пригадав собі крикливий вголос і назграбні рухи. Але він пригадав і гучні оплески наприкінці його промови. Барон тоді не знайшов у промові чогось захопливого, але зміст її якраз мав те, що потребували слухачі, і поясняльні факти викладалось у приступній, зрозумілій формі. Там, всередині великого будинку лунав один із тих голосів, що до них сучасність прислухалася з розумінням і повагою. Слова бреніли просто, в них не було вишколености, а проте вони викликали сміливість і захоплення, їх супроводив гучний грім оплесків.
Барон, що відстав трохи від юриста, прискорив кроки, щоб наздогнати його. При цьому він знову згадав розкішну будову церкви й уявив, як мляво й мовчазливо розходилась невеличка купка слухачів, майже так, ніби вони щойно полишили якусь марудну вимушену роботу. Тут, надворі, перед оцим гидким похмурим будинком стояло згуртоване товариство і жваво обмінювалось думками. На одному місці люди щось бурмочуть у дрімоті, на другому — вони жваві й пильнують кожного слова. Для тих, що промовляли під високим склепінням, все зводилось до прекрасних, але неясних сподівань, здійснених по той бік життя, але для цих, що свою науку проголошували в переповнених залях, уже завтра все було можливе. І до них вливались чимраз нові шари, бо час, що вважав лише на матер'яльні вартості, потребував релігії, яка мала б сміливість рухатися й викривати хиби доби.
