Він обурювався з цього безладдя і вбачав у ньому нову образу високопоставленої особи. Навколо коляски поліція розганяла юрбу, що корилася лише насильству. Коні полохались і ставали диба. Часом вони посовувалися на кілька кроків уперед, але візник мусів швидко знову затримувати їх, щоб не переїхати когось. Принц сидів нерухомий і закляклими очима дивився на юрбу, що коливалася. Глибоке зворушення, що його він відчув кілька хвилин тому, зникло, залишивши тільки почуття нехоті й неприємности.
Все, що він бачив, не розбудило в ньому ні суму, ні навіть гніву. Він відчував лише байдужість і, можливо, трохи здивовання супроти того чужого й незрозумілого, що зустрінуло його тут.
Раптом коляска несподівано зупинилась. Його королівська величність помітила, що вигуки навколо змінилися, набравши іншого характеру. Голоси лунали гостріше, палкіше. Багато жінок, більшість з дітями на руках, стовпилися навколо коляски. Зрозуміти щось з того, що вони всі разом кричали, було неможливо. Принц зробив заспокійливий рух рукою до найближчих. Але якщо ці й замовкли на хвилину, зате подальші кричали тим голосніше.
„Вдови й сироти… вдови й сироти… вдови… допоможіть нам!“
Його королівська величність помітив, що його оточили родини так сумно загинулих робітників. Він промовив кілька слів, що непочуті загубились серед гармідеру. Раптом хтось підняв угору маленьку дитину, що боязко кричала; адьютантові здалось, що її хочуть кинути в коляску, і він злякано схопився із свого місця.
Натовп, що стояв далі, галасував і співав, не уявляючи, що творилося біля коляски. Його королівська величність пригадав собі з деяких старовинних описів, що реґенти при випадковій зустрічі із своїм народом іноді цілували дитину. Принц не був приязний до дітей. Він почував якийсь забобонний страх перед цими
