ідея різниться від тієї, що бореться, так само як зверхня частина руки різниться від споду її. Якщо настане час майбутньої зміни й нове, — хай це буде соціялізм, або, може, згодом воно дістане іншу назву, — нарешті переможе, напевне виявиться, що це приблизно те саме, чого час вимагав століття перед тим. Ви придивіться, це є ознака саме нашого часу. А онуки наших онуків мляво й роздратовано виконуватимуть роботу, яку ми тепер вважаємо за справедливу“.
Барон глянув на бік і відповів з ледве помітною холодністю.
„Я не дивуюсь із ваших поглядів, але задрю вашому доброму настроєві“.
Старий юрист кинув на нього швидкий погляд і задоволено посміхнувся:
„Так, я маю добрий настрій, — старий юрист зробив рух рукою в напрямку міста, — бо цього разу історія закінчилась. Через кілька днів усе мине. І я радий, бо коли я бачу людські страждання, я почуваю себе нещасним“. — Він зайшов до вагону, вибрав собі місце й потім вихилився в вікно. — „Щоб воювати, потрібні три речі: гроші, гроші і знову гроші. Особливо в економічній боротьбі двох кляс. Покищо наші супротивники нічого не мають, крім надхнення“. — Він потер свої тонкі руки й сухо промовив: „Хочете почути, здається, хінське мудре правило, ви молодий мудрецю, ось воно: коли ти хочеш вславитися за розумну людину, не говори ніколи правди, а лише те, чого ти певен, що його хочуть люди чути“.
Барон дивився на старого приятеля, що відхилився глибше назад, і продовжував приглушеним голосом:
„Це остання правда перед тим, як ми розстанемось. Коли, як взагалі твердять, головний полірувальник суспільної будови є покірливість бідних, тоді вам мусить бути зрозуміло, як іноді потрібно буває відрізати волосся великому революціонерові Самсонові… Непередбачені катастрофи й поганий будівельний матеріял…“ — Посвист
