досі надавав його обличчю ясного і живого виразу, раптом згас.
„Десять відсотків дивіденду“, — сказав спокійний голос утретє.
Чоловік, що стояв схилившись над трьома провідниками, не відчув ані несподіванки, ані жаху.
„Чи не хочеш ти ще чого?“ — запитав він приязно і почекав хвилинку на відповідь. Коли ж відповіді не було, він випростався. Поглянувши ще раз навколо, він пішов хідником униз.
Теплий червоний відблиск пояснішав. Всі виступи, канти і предмети він освітлював з одного боку, тимчасом інші оповивала несвітська пітьма. Чоловік вклонився, немов чомусь прекрасному і славнозвісному, і подався до повороту. Тут він спинився і, захищаючи, поклав руку на очі. Перед ним стояла в полум'ї вся штольня. Стеля, стіни й долівка взялися вугіллям і ледве чутно потріскували. Саме огнище було ліворуч, за початком хідника, що в кінці його було місце роботи першої зміни. З цього центрального пункту полум'я повільно, але вперто поширювалось уздовж обох боків головної штольні. Узенькими смужками шукало воно скрізь собі дороги, в дощатім риштуванні знайшло воно багату поживу, а вугільний порох, що рясно вкривав виступи, не давав йому згаснути; вугілля, що розтоптане лежало невеличкими купами навколо, здавалося, тільки й чекало на те, що на нього мала прийти черга обернутися в попіл. Спека, що кожної хвилини зростала, прожарювала розтоптане вугілля й утворювала газ, що полегшував пожежу. За витягненими руками, що, здавалося, хотіли пробити дорогу, котилася полум'яна маса, яка щосекунди зростала. Вона сповнила всю штольню й охопила своїми обіймами долівку, стелю і стіни.
Повільно, не оминаючи жадного предмета, вповзав вогонь у хідник. На свойому шляху він не залишав жадної порошинки, він охопив гірські стіни, а що вони від низу до верху були вкриті товстим шаром
