спрямував він свої хисткі кроки. Божевільний ішов за ним і бурмотів:
„Скрізь полум'я… скрізь…“
Закусивши губи і зціпівши кулаки, ішов поранений до повороту. Як перед тим його товариші, так тепер він зупинився здивований.
Полум'я чимраз більше розгорялося. Виступи й канти притягали його своїм вугільним порохом, а тонкі, цупкі свої велетенські руки ця полум'яна потвора простягала на всі боки. Тільки на кількоро хвилин розлучилися вони перед поворотом, і це було питання лише часу, поки знову вони сполучаться. За ними котилася важка полум'яна маса, що все поглинала.
Скоро спека прогнала пораненого з його місця. Він бачив уже досить, щоб знати, що ніяк не можна проскочити через цю полум'яну піч двадцять метрів завдовжки. Божевільний, що стояв поруч нього, також повернув і пішов за ним тихо в копальню.
„Десять відсотків дивіденду“ — сказав божевільний несподівано й показав на долівку.
Другий поглянув униз і побачив лише тепер трьох провідників, що інстиктивно їхні тіла він обійшов раніш, коли проходив цим містом. Він пригадав відразу свій обов'язок і схилився, щоб довідатися — може, вони ще живі. Два старші були вже мертві, навіть уже задубіли, але провідник третьої зміни був ще м'який, і його члени можна було зігнути.
„Десять відсотків дивіденду“, — повторив божевільний і показав на нього.
Другий не розумів, що той думав, і зробив нетерпеливий рух. Цього моменту йому стало ясно, що власне трапилося з його товаришами. Досі він не мав часу глибше над цим подумати, і з поглядом, сповненим водночас жаху й заздрости, він запитав себе, чи той божевільний не щасливіший за нього. Незграбними руками помацав він лівий бік провідника, щоб почути, чи б'ється ще йому серце. Він не почув нічого. І, коли
