вперше приходило ся робити. Один вояк виручив її, вбивши крілика одним ударом.
Вона почала здіймати шкіру; та побачивши червоне мясо, почувши тепло крови на своїй руцї, вона почула дрож на цїлім тїлї й побачила в души скровавленого трупа свойого сина, котрого арматна куля роздерла на дві половинї.
Вона сїла з жовнїрами при столї, але нї дрібки не могла взяти до губи. Вони їли самі, не турбуючись нею. Вона-ж мовчки дивила ся на них і думала, укладаючи з байдужим виразом лиця помалу страшний плян.
Нараз вона озвала ся: — Се вже чотири недїлї, як ви в мене живете, а я й доси не знаю, хто ви!
З трудом зрозумівши її, вони сказали, як пишуть ся. Але сього було її за мало; вона попросила написати їй докладно всї імена на папери разом з адресами їх родин; відтак заложила на нїс окуляри, подивила ся на букви і зложивши старанно папір, сховала до кишенї так само, як перед тим лист зі звісткою про смерть сина.
Коли вояки попоїли, вона сказала: — Нехай вам хоч нинї вистелю гарно.
Сказавши се, почала зносити сїно.
Вояки дивували ся зразу, та вона пояснила їм, що робить се для того, щоб їм теплїйше спало ся на вишцї. Вони й самі стали її помагати. Назносили сїна трохи не під саму стріху, так що з вишки зробив ся покій, котрого стїни були з запашних, теплих вязанок; — спаня чудове!
