зо всїх сил кричати сам не знаючи чому, з відрази, страху і болю. Батько почув мене, піднїс ся і кинув ся на мене. Я думав, що він хоче мене убити і утїк як дикий звір при нагінцї просто в корчі.
Так гнав може з годину, може зо дві — не знаю. Настала ніч; я впав на мураву і лежав травлений боязню, а тремтїв від великої грижі. Мене морозило, а може я був голодний. Зійшло сонце. Я не посьмів анї піднести ся, анї йти, анї не міг дальше втїкати, бо бояв ся стрінути батька, котрого я вже не хотїв бачити.
Може був би я так з нужди і голоду згинув у стіп гори, коли-б польовий мене не найшов і на силу не завів до дому.
Родичі виглядали тепер як все. Лише мати сказала: „Якого ти страху нагнав менї, не добрий хлопче! Я цїлу ніч не спала“. Я не відповів нїчого, лиш почав плакати. Батько не озвав ся нї словечком.
Вісїм днїв опісля я вернув до ґімназиї. Від тодї приятелю, все вже для мене пропало. Я бачив відворотну, злу сторону річий; доброї я не замітив уже від тої днини. Що в моїй душі зайшло? Що за з'явище перевернуло мої гадки? Я не знаю. Але вже не маю до нїчого чутя, до нїчого охоти, не чую до нїчого любови, не маю нїякого бажаня, нїякої жадоби, нїякої надїї. А все бачу матїр, як лежить в алеї на земли, як її батько валить пястуком. Мати вмерла перед кількома лїтами. Батько ще жив, а я його вже не бачив. Кельнер, слянку пива!“
Принесли йому пива, а він вихилив його в однїй хвилї. Але коли взяв свою люльку,
