Се письмо викликало в родинї малий переворот. Улян, про котрого досї говорило ся, що він не варт і фунта клоча, вийшов нечайно на чесну людину, зі щирим серцем, на правдивого Давранша, бездоганного, як всї Давранші.
Крім сього ми дізнали ся від одного капітана, що він має величавий склеп і веде велику торговлю.
В другім листї, що прийшов в два роки опісля, писав: Мій любий Пилипе! Пишу до тебе, щоб ти не турбував ся мною: я здоров. А й дїло йде менї добре. Завтра вибираю ся в довгу дорогу до полудневої Америки. Може минуть лїта, заки одержиш нову звістку від мене. Проте не бануй, коли не писати-му. Скоро дібю ся щастя, верну до Гавру. Сподїю ся, що не так довго на се ждати треба і ми відтак жити-мемо у купі…
Сей лист став євангелиєм родини; його відчитували при кождій нагодї і показували всїм знакомим.
І дїйсно, дядько Улян не подавав шість лїт нїякої звістки про себе. Але надїя батька більшала, чим довше чекав; а й мати часто говорила:
„Нехай-но лиш наш Улян приїде, наше житє змінить ся. Прецї найшов ся один, що вийшов на людий!“
А батько повтаряв що недїлї, коли узрів на виднокрузї темні велити-судна, що бухали димом до неба, з точностю годинника слова:
„Що за несподїванка була би, коли би Улян там находив ся!“
А нам здавало ся майже, що бачимо його, як киває хусточкою і чуємо його голос:
