лежнім віддаленю, щоби вістрє не затяло надто вже глубоко. Пістолями справдї наважував житє, але й міг вийти з положеня з повною честию без стрічи. Сказав:
— Треба триматись. Перелякає ся.
Звук власного голосу перелякав його. Оглянув ся по-зад себе. Чув, що всї нерви в нїм грають. Випив ще одну склянку води, опісля зачав роздягатись, щоб легко спати.
Як лише поклав ся в постїль, загасив сьвітло і прижмурив вочи. Міркував: Адже-ж маю ще цїлїський завтрішний день до намислу, а тепер треба виспатись, аби бути завтра спокійним…
Йому було дуже добре в теплій постели, але не міг заснути. Перевертав ся раз-у-раз, лежав пять хвиль горілиць на спинї, потім лягав на лївий бік, то знов на правий. Чув ще спрагу. Встав напитись води. Нараз занепокоїв ся:
— Не вже-ж би я бояв ся?
Чого-ж в його грудях міцнїйше било ся серце за кождим знакомим відгомоном у кімнатї? Коли годинник мав бити, то коротке дзизчанє пружини кидало його в дрож і для віддиху мусїв на кілька хвиль розімкнути губи, так щось душило його за горло. Зачав надумуватись над можливостю.
— Не вже-ж би я мав боятись?
Нї, нї, певно не бояв ся, коли рішив ся на таку крайність, коли мав кріпку волю битись, не дрожати. Але чув, що був до глубини зворушений і запитав себе:
— Чи можна боятись на перекір своїй воли?
