дружина Нарваеца, який жив між Індіянами і міг стати в пригодї своїм краянам, як знавець тамошнього язика і краю. Серед тяжких борб перебив ся Сото до середини краю; Індіяни, що йому часто ставили опір, мали страшний звичай здирати шкіру з голов забитих і ранених. Передним нїхто не думав про звичай скальпoвaня. Сото занепав на тропічну фебру і помер 21 мая 1541 р. Також Ортiц не пережив його довго. Люіз де Альварадо обняв команду, але мусїв скоро знов вернути над ріку Міссісіпі, через яку перейшов був іще під Сотом; тут зимували вони, а зимованнє було страшно прикре. Як тілько позволив на се стан води, збудували собі Еспанцї при помочи впрочім цїлком недостаточних приладів сїм суден, на яких плили долї рікою, та хоч мусїли перебивати ся через індийську фльоту Каноів (Kanoes), що загороджували їм дорогу, волили незадовго до Мехіканського заливу і плили опісля на захід попри берiг краю Техас. Колиж їх нужденні кораблї порозсихали ся, перемінила ся їх плавба попри береги у мандрівку по березї. Індіяни показували Еспанцям, що ще остали при житю, дорогу до граничних новоеспанських сторожий, де їх принято на приказ Мендоци ввічливо і заопікувано ся ними. Так також похід Сота мав сумний конець; колиж одначе позначимо на мапі дороги, які перейшли Коронадо і Сото, то переконаємо ся, що Еспанцї звидїли були вже досить значну часть північно-американського контiненту в першій половинї 16 ст.
Одначе пізнаваннєм атлянтийського берега континенту занимала ся Еспанїя далеко менше. Муж, про якого тутки треба згадати, не був навіть Еспанцем з роду, а Портуґальцем, Ґіменно Гомес (Gomes, по еспанськи Gomez), що покинув рідний край враз із Mаґеляном, служив у Кастилїї. Він був на тім кораблї, що потайки відлучив ся
