ґеоґрафії важна також і тому, що підчас неї Беффін перший зужиткував у практицї методу означування ґеоґрафічної довжини після віддалень місяця; теоретично заповідали користи сеї методи вже сто лїт тому назад Йоган Вернер та Петер Апіян, але практичного ужитку нїхто ще з неї не робив. З кінцем мая 1615 р. приплив корабель „Дісковері“ (Discovery) до проливу Гедзена під командою Байлєта та шукав дороги на північ через канал Фокса, але не заплив далеко поза ширину острова Сутемптн-Іслянд (Southampton-Island). На тім острові студіював Беффін приплив та відплив у проливі і сконстатував, що сї явища є в звязи з Атлянтийським Океаном. Пізнаннє того факту справило таке пригнобляюче вражіннє, що оба команданти безпроволочно здецидували ся на поворот, що відбув ся скоро і так щасливо, що корабель приїхав до Анґлїї, не втративши нї одного чоловіка на покладї.
Залив Гедзена приносив лиш дуже малі користи, як зараз пізнали, та коли взагалї Анґлїйцї не хотїли резиґнувати з вишукання північно-західного переїзду, то мусїли шукати ще дальше на півночи. В тій цїли вибрав ся ще раз 1616 р. корабель Дісковері під тим самим проводом. Беффін переплив тепер просто через пролив Девіса і доплив до більшого моря, яке з вдячности названо на його честь заливом Беффіна. Тим разом станули Анґлїйцї в тім місцї, де залив переходить у тїсний пролив Сміта, в найвисшій ґеоґрафічній ширинї до якої доїхано на заходї, себ то близько 78°. Підчас плавби на полудне попри західний беріг заливу оглянено вхід до сунда Джонса (Jones) і Лєнкестра; остатний дїйсно не замкнений землею від заходу і є, розумієть ся при страшно великих трудностях, дорогою до проливу Берінґа. Що Беффін бояв ся здати себе на ласку криг проливу, сього не можна йому брати
