Що правда, поміч, яку несли арабські здобутки науцї на заходї, що поволї знов будив ся до життя, не була така дуже значна, але знов не треба низько цїнити впливу, який мали ті здобутки. Хрестоносні походи та паломництва були посередниками в замінї думок, між сходом і заходом, та не бракувало відважних сьмільчаків, що під проводом спосібного перекладчика (turcimanno) не лиш відшукували сьвяті місця, але й поза ними шукали нових країв та міст. Ренський рицарь В. Гарф (Harf) був навіть сеї гадки, що він формально переїхав Африку з полудня на північ, а в найновіщих часах посьвятив Зайдлїц (R. von Seydlitz) багато труду тій задачі, що її ледви чи можнаб розвязати, а то виказати, що незначна відомість про ту подорож цїлком не противить ся ґеоґрафічним фактам. До паломників та до борцїв за віру прилучали ся купцї, а великим торговельним републикам: Пізї, Ґенуї та Венеції, належить ся безсумнївно та заслуга, що вони значно причинили ся до ґеоґрафічного пізнання сходу. Також розумні реґенти підпирали контакт христіянського та сараценського знання, прим, цїсар Фридрих II, один із перших. Його підданим був той Лєонарді Фібоначчі, що в арабських конторах у Буґії та Каірованї присвоїв собі знаннє нової індійсько-арабської чисельної системи, та впровадив в Европі на місце тяжкого машинального числення на „абаку“ сю модерну методу, по якій місце, де стоїть цифра, і зеро мають певну вартість. Коли в меровінґській та по части ще каролїнґській добі стояло знанє так дуже низько, що прим. зальцбурґського епископа Вірґіля потягала церков до відповідальности за єресь, яка мала містити ся в науцї, буцїмто з другої сторони землї живуть люди „антіподи“, — то за саксонських королїв та Штаєфів настає радісний зворот, як вказують особливо поодинокі стихи, що
