Пізнїйша судьба тих найдальших Ґерманів не може бути вже предметом нашого оповідання. В 14 віцї пропали ті оселї, може менше через воєнні непорозуміння, як через страшні пошести; се певне, що „чорна смерть“ панувала навіть там. Тубольцї ледви чи мали змогу вигубити упертих, завзятих Ґерманів; коли однак устав наплив людности з їх краю, та коли поволи настало мішаннє Норманів з Ескімосами, мусїла улягти сама з себе висша народність низшій, що була лїпше обзнайомлена з прикметами полярного сьвіта.
Ґренляндцї відкрили ще 500 лїт перед Колюмбом північно-американський контінент, одначе се щасливе відкритє не потягнуло за собою трівкійших наслїдків. Адам із Бремен примістив також ті нові, північно-західні краї в своїм ґеоґрафічнім переглядї, але само собою розумієть ся, що з сеї короткої нотатки годї було цїлком докладно означити то місце. Як довго не було нїчого більше на річи, не вірили ще в ту відомість, а вчений автор твору: „Historia Norvegiae“, Кранц (Crantz) коло 1500 р. дивив ся на ту вість ще навіть досить недовірливо, хоч були причини до здогадів, що Адам довідав ся про се від ісляндських скальдів, яких спровадив був на свій двір данський король Свен Естрітсон (Sven Estrithson), покровитель сього вчителя бременської катедральної школи. А ті люди могли добре на тім знати ся, бо в дїйсности все, що знаємо про Норманцїв в Америцї, походить з ісляндських заґ („sagas“), а пізнїйші редакції історії відкрить безсумнївно брали в суміш правдиві та хибні річи. Аж тодї коли Рівс (Reeves), Мок (Moka), а передовсїм Шторм (Storm) взяли ся за строге слїдженнє жерел також тут, маємо спроможність утворити собі справдїшний образ стану річий. Нарис Ісляндця Арі (Ari)
