Чи Портуґальцї дійшли вже 1542 р. до Япану, як твердить Мендес Пінто (Mendes Pinto) — дуже непевне жерело — се отверте питаннє. Від 1549 до 1551 р. виступав тут славний місіонар Франц Ксаверій (Xaverius), що говорив проповіди з несподїваним успіхом. Однак коли розгоріла ненависть проти чужинцїв, знов нищено найжорстокійшим способом молоде христіянство, і та держава на островах довгий час була цїлком неприступна для чужих впливів; одні Голяндцї могли провадити з острова Дезіма (Desima) в портї Наґасакі торговельні зносини получені з дуже тяжкими та упокоряючими умовами.
До Молюк завели Портуґальцїв рівнож інтереси корінної торговлї. Легко можна було дістати в Гіндостанї перець, імбір, цинамон, кардамоми, але властива вітчина корінних фялків мала лежати дуже далеко на сходї. Тамтуди вислано 1511 р. Антонїя Д'Абрау (D'Abreu) по занятю Маляки. В його дружинї знаходив ся Франсіско Серрано (Serrão), що його звичайно мають за властивого відкривця корінних островів, коли власне здаєть ся, що ту прислугу треба признати Людовікови Де Бартема (De Barthema). В усякім разї сконстатував урядник Трістано Де Менецес (Tristão De Menezes) підчас інспекції 1518 р., що портуґальське панованнє там утверджене, а сильна факторія на Тернате вже будує ся. В четвертім роздїлї буде ще бесїда про дальшу історію сього архіпеляґу, бо він був пунктом, де сходили ся портуґальські та еспанські претенсії до пановання. Тут, де в дїйсности тягне ся ланцюх малосундайських островів, шукано в лакомій фантазії золотих та срібних островів, опираючи ся на безосновних здогадах Плїнїя і Салїна. Діоґо Пачеко стремів до того, щоб їх відкрити і втратив житє, а бажаннє короля Маноеля, що хотїв був вислати тамтуди власну експедицію, не могло сповнити ся
