Не зміняючи західного напряму їзди, доїхав Колюмб 30 червня до острова Ґуанайя, блисько побережа Гондурас, а незадовго потім до контіненту. Коли доси входив у близшу звязь майже виключно лише зі справдїшнїми дикунами, то тут стрінув ся з краями своєрідної, самостійної цівілїзації, і можна собі легко представити, що він гарні штучні вироби Майясів з Юкатану, які бачив у прохожих купцїв, уважав за потвердженнє своїх гіпотез про Азію. Колиб був на се рішучо пішов, то може булаб припала йому в надгороду та слава, яку опісля здобув собі Кортец. Однак ми знаємо, що його все перло в перед до корінних островів, та що його одиноким стремлїннєм було знайти водну дорогу, куди був би можливий поворот домів. Так їхав безнастанно попри беріг середньої Америки, відшукував усе знані йому околицї з ґеоґрафічних студій з Марка Польо і Енеа Сільвіо, і все склонював ся до того, щоб кожду припадкову подібність уживати за доказ своїх слів. Прибережна околиця Вераґуа коло заливу Чірікі (Chiriqui) мусїла на його гадку лежати вже цїлком близько коло птольомейської Катіґари. Так ішла подорож попри беріг аж майже до дарийського заливу, звідки присилував їх до повороту сумний стан кораблїв. Тому, що Вераґуу уважали за багату в золото, вернули туди і знайшли, що їх давнїйші здогади в якійсь мірі справджують ся, так що Колюмб, манїпулюючи з ґеоґрафічними понятями як маґік, думав, що відкрив „Золотий Херсонез“, півостров Малякку. Те, що Еспанцї пропадали за золотом, спричинило, що Індіяни, зразу прихильно настроєні, стали скоро їх ворогами, та лиш з остаточним напруженнєм вдало ся адміралови увільнити свого брата Бартольомеа, якого вони обскочили, і почав на трьох позісталих кораблях вертати назад. Однак тепер уже довше не могли ви-
