способи, яких ужив Маґелян, здавили на короткий час непослух, але підготовили катастрофу, що опісля наступила. Коло заливу ріки Ля Плята, куди перше був доплив Де Соліс, зачали шукати за переїздом на захід; само собою розумієть ся, що поновляло ся так раз у раз, коли побачено що якийсь залив врізуєть ся глибоко в край. Дня 31 марця 1520 р., коли на патаґонськім березї було вже зимно і зачали ся добрі морози, порішив провідник приготовити ся до перезимовання ― історія говорить нам про се перший раз. Вони були в заливі св. Юлїяна, під 49° 15' півд. шир. Що се оголошеннє викликало велике незадоволеннє, не повинно дивувати, бо у всякім разї було воно таким новим і назвичайним випадком, що навіть відважний міг підупасти на дусї. „Сей Портуґалець погубить нас усїх“, стало скоро загальним кличем. Одначе Маґелян сильною енерґією побідив. Правда, вибухла небезпечна змова і три збунтовані кораблї станули проти двох вірних, але в боротьбі, яка власне тепер настала і яку перервали переговори, удержав перевагу він своєю непохитністю; певно лиш через те, що з зимною кровю замордував свого найнебезпечнїйшого противника і так усунув його собі з дороги. Другого капітана покарано воєнним судом на місцї і засуджено на смерть, а кількох иньших проводирів висаджено на безлюднім березї. Принагідно зазначуємо, що вони там не померли, бо опісля відлучив ся від фльоти один збунтований корабель і вернув до Еспанїї, а по дорозї забрав полишених і сим способом уратував їх. Однак не знати, чи їх опісля покарано по заслузї.
Близько пять місяцїв мусїла експедиція перебути в зимовім портї та в хатах, збудованих на березї, заки погода позволила на дальшу їзду. Розумно обдуманий плян, розслїджувати на кораблї „Сантіяґо“ заливи, що врізують ся в край,
