дакції Л. Н. Вістника. Признавши писаня сеї панї „порожнїм місцем“, „набором пустих слів без нїякого значіня“ д. Єфремов пише далї: „Дивує нас в отсьому разї лише становище заняте супроти подібних творів Л. Н. Вістником. Як проскакують такі річи на сторінки сього шановного вістника се, признаємо ся, дїйсна загадка, якої не розвязує зміст сього загалом досить поважного і своїм напрямом симпатичного виданя. Певна річ, вільно кождому авторови писати, що й як йому хочеть ся, але поява всїляких „пустих місць“ на сторінках поважного і поважаючого себе орґана не може бути виправдана навіть тим, що його редакція, „не вяжучи ся нїякою доктриною анї теоретичною формулою, допускає до голосу всї напрямки“, як читаємо остатнїм часом у проспектах „Вістника“. Але-ж відси недалеко й до повної безпрінціпности, яку при добрій волї також можна виправдувати безсторонністю та бажанєм дати голос кождому напрямкови“ (Кіевская Старина, 1902, кн. XII, стор. 402).
Поперед усього мусимо троха пожалкувати на д. Єфремова, що зробив нас троха гіршими, нїж ми є на дїлї, і цитуючи наші слова з проспекту, чи то для ощадженя місця чи з неуваги (якогось злого розмислу не сьміємо підсувати йому) пропустив слова інтеґрально звязані з попереднїми і неминуче конечні для схарактеризованя нашого становища, слова, де редакція заявляє, що „не відмовляє місця нїкому, у кого видно правдивий талант, любов до рідного народа та його слова, та бажанє його розвою“. Словами, підчеркненими у нас а пропущеними в цитатї д. Єфремова, редакція, досить виразно загородила себе від закиду безпрінціпности в питанях фундаментальних у нашому житю, а то в питаню національному й культурному. Д. Єфремов міг би докорити нам безпрінціпностю, коли б ми без оговорок зі свого боку помістили у „Вістнику“ дещо суперечне з тими прінціпами. Поміщенє одної або другої працї, яку він уважає пустим місцем, а хтось иньший може не вважати її тим, ще не оправдує такого закиду. Питанє про прінціпи в штуцї, себто питанє про те, що таке штука. На се питанє можна відповідати всїляко, та в усякім разї відповідь, яку дає д. Єфремов, буде троха односторонна. З його статї виходить (див. стор. 415, 418 й инь.), що штука повинна піддержувати в суспільности „живое, бодрое настроеніе, которое является необходимымъ условіемъ движенія впередъ“ і що спеціяльно українські
