Що їй превесело, бо як крий єї йду,
Або і так коли зирну у сад із хати,
Все зволять горобці по гілечкам скакати.
Ось тиждень як не був, дивлюсь — кат його ма! —
На вишеньці гостей нема…
Чого лишень вони літати перестали?
Як розібрав, бодай і не казать!
Ох! поти жевжики вчащали,
Поки всі ягоди на вишні обдзюбали —
Тепер до бідної ніколи не летять.
Ось чутка степом полетіла,
(На що то гріх не підведе),
Що у степу якась могила
Дитину швидко приведе.
Про диво сеє як почули,
То люде зараз в степ майнули, —
Старий і молодий к могилі знай іде.
Крий Боже, на́роду якого там зобралось!
Як об Іллі в Ромні!
Буцім там місце починалось.
Де не взялись міняйли й шинкарі
І підняли між себе галас;
Чумак із сіллю став, із дьогтем дьогтярі,
І красти бублики шатнули школярі,
Сластьони шкварились, сідухи цокотіли,
Про Лазаря старці під кобзу голосили,
„Холодний квас!“ — москаль меж на́родом гукав.
З нечев'я, а базар в степу як треба став.
Хрещений люд хоча гуляє,
Та на могилу все раз-по-раз позирає:
Чи швидко вродиться те чадо степове?
