20-40-ві роки в українській літературі (1922)/Євген Гребінка/Могилини родини

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
20-40-ві роки в українській літературі
під ред. Олександра Дорошкевича

Євген Гребінка
Могилини родини
(Євген Гребінка)
• Інші версії цієї роботи див. Могилини родини Київ: Державне видавництво України, 1922
 

 Ось чутка степом полетіла,
 (На що то гріх не підведе),
 Що у степу якась могила
 Дитину швидко приведе.
 Про диво сеє як почули,
 То люде зараз в степ майнули, —
Старий і молодий к могилі знай іде.
Крий Боже, на́роду якого там зобралось!
 Як об Іллі в Ромні!
 Буцім там місце починалось.
 Де не взялись міняйли й шинкарі
 І підняли між себе галас;
Чумак із сіллю став, із дьогтем дьогтярі,
І красти бублики шатнули школярі,
Сластьони шкварились, сідухи цокотіли,
Про Лазаря старці під кобзу голосили,
„Холодний квас!“ — москаль меж на́родом гукав.
З нечев'я, а базар в степу як треба став.
 Хрещений люд хоча гуляє,
Та на могилу все раз-по-раз позирає:
Чи швидко вродиться те чадо степове?

Могила-ж стогне, мов сопе, мов тяжко дише,
 Боками сивими колише,
 І з лиха на ввесь степ реве.
Народ дивується, да їсть, да п'є горілку.
 Вже панський стадник Опанас,
 Покинувши товар, що пас,
 З кишені витягнув сопілку,
 Та як утне московського бичка!
 Підківки зараз забряжчали,
 В кружку дівчата танцювали;
Москаль покинув глек та садить гоцака.
 Аж ось — лулусь щось під ногами,
 Загоготів якийсь підземний глас.
Базар утих, баби замовкли під возами,
Із ляку упустив сопілку Опанас,
І люде, хрестючись, баньки повитріщали.
Могила тріснула, і те дитя, що ждали,
 На божий світ сусіль — як пить дало!
 Та що-ж за чадо те було,
Що тільки гоміну меж нами наробило?
„Мабуть, підсудок?“ — Ні! — „Так лев?“ — Ні! – „Так мішок
З дукатами“ — Ні, ні! — „Так папорті цвіток?“
— Але ж! — „Так, з нами хресна сила,
Мабуть, вона полубіса вродила?“
— Не втяв! — „Так вилила козацького коня?“
— Ні, просто привела — руденьке мишеня.