20-40-ві роки в українській літературі (1922)/Євген Гребінка/Горобці да вишня

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Глянь, глянь, летять… да їх летить чимало!
Куди отце летять з оселі горобці?
Дивлюсь, у сад побрались молодці.
На вишеньці їх геть-то насідало,
 І бенкет зараз підняли:
Цвірінькають, джеркочуть, знай, на вишні
Ізранку самого до пізної пори.
Я простий чоловік, то й взяв собі на мислі,
Що вишеньці моїй предобре у саду,

Що їй превесело, бо як крий єї йду,
Або і так коли зирну у сад із хати,
Все зволять горобці по гілечкам скакати.
Ось тиждень як не був, дивлюсь — кат його ма! —
 На вишеньці гостей нема…
Чого лишень вони літати перестали?
Як розібрав, бодай і не казать!
 Ох! поти жевжики вчащали,
Поки всі ягоди на вишні обдзюбали —
Тепер до бідної ніколи не летять.