20-40-ві роки в українській літературі (1922)/Євген Гребінка/Ведмежий суд

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Лисичка подала у суд таку бумагу:
Що бачила вона, як попеластий Віл
На панській винниці пив, як мошенник, брагу,
 Їв сіно, і овес, і сіль.
Суддею був Ведмідь, Вовки були підсудки.
Давай вони його по-свойому судить
 Трохи не цілі сутки!
—„Як можна гріх такий зробить!
Воно було-б зовсім не диво,
 Коли-б він їв собі м'ясиво“, —
 Ведмідь сердито став ревіть:
 —„А то він сіно їв!“ — Вовки завили.
 Віл щось почав був говорить,
Та судді річ його з починку перебили, —
Бо він ситенький був, — і так опреділили
 І приказали записать:
 „Понеже Віл признався, попеластий,
Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласти,
Так за такі гріхи його четвертовать
І м'ясо розідрать суддям на рівні части,
 Лисичці-ж ратиці оддать“.